Де закінчується переклад і починається авторство: тонка межа в літературному перекладі

Літературний переклад — не просто техніка відтворення слів іншою мовою. Це напівтворчий акт, що балансує між точністю й авторським доробком перекладача. Де ж пролягла межа: коли ми вже читаємо нове авторство, а не оригінал?
Теоретичні орієнтири
На початку XIX ст. Фрідріх Шлейєрмахер чітко окреслив два методи: «наблизити читача до автора» — чужомовне відчуження, або «наблизити автора до читача» — винятково зрозумілий твір. Він виступав за перше, аргументуючи, що читач має сприймати іншу культуру через структуру та мову оригіналу.
Лоуренс Венуті у книзі «The Translator’s Invisibility» пише про «доместикацію» (одомашнення) й «форенізацію» (очужинення). Він критикує надто плавні, «невидимі» переклади, що роблять перекладача непомітним. Натомість виступає за ті, що зберігають чужомовну відмінність й стиль оригіналу, навіть ціною меншої «читабельності» для масового реципієнта.
Анрі Лфевер вважав, що переклад — це не просто копіювання, а переробка тексту під впливом культурних, ідеологічних констант приймаючої культури. У такому випадку перекладач неминуче стає співа автором, адаптуючи зміст до нової аудиторії.
Практична складність
Відтворити алюзії, культурні коди, гру слів — часто неможливо буквально. Перекладач змушений інтерпретувати, шукати аналоги, що зберігають художню функцію. Якщо алюзія у вихідному тексті є малозрозумілою в цільовій культурі, її треба пояснити або адаптувати, і рішення тут — вже питання авторського вибору перекладача.
Згідно з українськими дослідниками, переклад створюється з оригіналу, але водночас має свою автономію — через суб’єктивність особистості перекладача і неможливість мовної тотожності. Цей «вторинний» художній акт нерідко перетворює переклад на своєрідне авторське продовження твору.
Приклади конфліктів: коли перекладач «зайшов надто далеко»
Відома справа перекладу роману Хан Канґ «Вегетаріанка» до англійської: його перекладачка Дебора Сміт отримала Премію Man Booker International, але пізніше була критикувана корейськими читачами та критиками за стилістичні доповнення та відхилення від оригіналу — наче переклад ставав новим авторським текстом.
Таким чином, навіть літературні переклади, які «гарно читаються» англомовним ринком, можуть викликати запитання щодо меж оригінальності та невтручання у первісний художній задум автора.
Місце перекладача: автор чи механік?
Коли перекладач обирає винятково буквальне передавання (метапраграф), текст наближається до оригіналу дослівно, але втрачає художню силу. Якщо ж обирає сенс-орієнтований переклад (sense‑for‑sense, або парафраз), він переступає межу звичайного перекладу і стає творцем нового художнього тексту.
Тут виникає питання: наскільки сильні втручання допустимі? Наприклад, при передачі настрою, ритму, символіки чи культурного контексту — перекладач вже не просто «передає», а «відтворює» твір у медіумі нової мови й культури. І в таких випадках його творчість уже не можна ігнорувати.
Де ж межа?
-
Тверда межа: заміна смислу, зловживання стилістичними чи культурними вкрапленнями, коли переклад починає відрізнятися від авторської інтенції — особливо якщо без погодження з автором.
-
Гнучка межа: легкі адаптації для ясності, пояснення культурних алюзій, збереження художнього ефекту — якщо це не спотворює авторський задум.
Межа між перекладом і авторством умовна: вона визирає у конструктивному балансі. Майстерний переклад — це інтеграція точності і творчого інтерпретування, коли перекладач не лише передає, а й співтворить смисли. Іноді його авторський почерк ледь помітний, іноді — помітний досить чітко. Але переклад, що життя творить нове, — завжди творчий акт.
- Business
- Research
- Energy
- Art
- Causes
- Tech
- Crafts
- crypto
- Dance
- Drinks
- Film
- Fitness
- Food
- Jocuri
- Gardening
- Health
- Home
- Literature
- Music
- Networking
- Alte
- Party
- Religion
- Shopping
- Sports
- Theater
- Wellness